Вони визволяли наш край

Сценарій виховного заходу «Вони визволяли наш край»

Мета: поглибити знання учнів з історії ІІ світової війни; вшанувати пам’ять загиблих визволителів; виховати любов і повагу до історії країни, ветеранів і учасників війни; формувати у дітей почуття гідності, доброти , милосердя.

Обладнання: декорації, комп’ютер, проектор, живі квіти

Хід заходу:

На фоні повільної музики звучать за сценою слова:

Не коріте моє покоління
Це – рядів ваших міць і коріння.
І за моду його не судіть
З чистим серцем ви підійдіть.
Справа зовсім не втім, як танцюєм.
Справа в тім, як живем і працюєм,
Як в болоті бредем по коліна
Це – також молоде покоління.
Правда ваша – війна від нас далі,
А у вас – ордени і медалі.
І на подвиг за першим велінням
Грудьми стане моє покоління.
Попереду й нагороди, і звання,
Ми, старший товаришу, з вами.
Якщо треба – застигнем в граніті
                                             Покоління моє не коріте.

Декорація міської квартири. Сидять діти з гітарою,  з ноутбуком, у наушниках. З’являється відео військової кінохроніки під супровд пісні І. Саруханова «О войне». Діти разом з глядачами дивляться фільм. Фільм закінчується. Дитина грає на гітарі і на фоні цієї музики – слова:

Учень 1: (Звертається в зал)
Ви пам’ятаєте ці дні? Я – ні, тому що народилася в 2005 році.
(Звук гітари посилюється і роздається звук обірваної струни. Говорить той учень, який грав на гітарі)

Учень 2: Моя провина і не більше, і не менше,
Я – відголосок рваної струни.
Сьогодні я молюсь за всіх загиблих і за тих, хто вижив
Від імені не пам’ятаючих війни.

Учень 3: Я народилася через 60 років після Перемоги. Я війни не знаю. Час віддаляє від нас ті трагічні події, коли життя і смерть, кожен день, кожен час, кожну секунду були поряд. Війна поступово відходить у минуле і стає сторінкою у підручнику історії, у спогадах ветеранів, мого діда і моєї прабабусі, у якої загинув син.

Учень 4: Пройшло 72 років… 72! Ціле життя людське. Мені тільки 12. Але коли я дивлюся кадри війської хроніки, думаю про одне: як ми вистояли, як витримали цей жахливий ад? Я схиляю голову перед героїзмом наших батьків, дідів, матерів, сестер.

Учень 5: Яку ж це потрібно мати моральну силу, стійкість і ненависть до ворога, щоб пройти через усі муки аду – голод, холод, концтабори. І залишитись Людиною!

Учень 1: Коли я слухаю розповіді мого діда, думаю: цього жаху могло б і не бути. І він пів свого життя не стрибав би на дерев’яній нозі. І не було б сотень тисяч інвалідів на все життя. Не було б вдов і сиріт. Не було б того великого загальнолюдського горя і рік материнських сліз.

Учень 2: І мій прадід 18-річним загинув під Берліном. А прабабусина сестра в 44-ому пропала без вісті.

Учень 3: Ніби ти один такий. У мене в сім’ї до сих пір зберігається похоронка на прадіда.

Учень 4: А скільки молодих загинуло за Батьківщину на початку свого життя: в 23, 21, 19 і навіть в 13, 14 років. Такі як Володимир Ковальчук, Валя Котик. А скільки б вони могли ще зробити, почути освідчень у коханні.

Учень 5: А скільки мрій у них було. І за ці мрії вони воювали на фронті.

(Танець молодих пар під пісню «Закаты».)

Учень 1:  А як моя прабабуся і досі з сумом згадує день випускного і все ще зберігає випускну сукню, яку так швидко довелося змінити на одяг військової медсестри.

Вальс під пісню С. Ротару «Школьный вальс». (1 пара). Танець переривається оповіщенням Левітана про війну. Пара завмирає і слухає повідомлення інформбюро.

Дівчина, що танцює вальс:(Звертається до партнера)

Першу дорослу сукню вдягнула,

Перші високі підбори.

Так танцювати цей вальс я хотіла

Разом з тобою, героє.

Хлопець, що танцює вальс: (Звертається до партнерки)

Бал випускний закружляв нас з тобою

Ось і зоря у вікно загляда.

Дівчина, що танцює вальс: Ні, не зоря, це сяяння бою!

Хлопець, що танцює вальс: Це червень – 22, рік 41, війна!

Знову виходять діти з військовими реліквіями

Учень2: (Виносить гімнастерку)

 Ось, знайшла. Це – гімнастерка мого діда Л. І Баукова. І саме в ній зберігся лист. (Виймає лист. На фоні музики) «Доброго дня, мої батьки! Ось випала нагода і я пишу вам цього листа! Визволеня Шепетівки – то особлива сторінка у бойовій історії 13- ї танкової бригади якою я командую. Бої йдуть за кожну вулицю, кожний будинок. Очолюють наступ танкісти 1-го та 2-го батальйонів під командуванням майорів О. М. Мороза та Г. І Диркова. Мужньо воюють екіпажі офіцерів О. М. Пікалова, Б. К. Кошечкіна, В. О. Ігнатьєва, О. Л. Зубка, Ф. Я. Спахова, М. Ф. Рукавичка, В. В. Білозерцева, В. А. Вороніна, А. С. Воробйова і багатьох інших. Ми воюємо на північно – західній околиці, тут йдуть запеклі бої…». Тут лист обривається.

Учень 3:  І у нас в сім’ї зберігаються спогади прабабусі Галини Йосипівни Онацької. Вона вела щоденник і всі події записувала. Ось невеличкий фрагмент з її щоденника. «…6 січня об 11 годині вечора в східній частині міста стріляли зенітки і було чути сильний гуркіт. На ранок ми дізналися, що розбили Судилківський аеродром. 7 січня зранку три радянські літаки бомбили залізничний вокзал. Стріляли зенітки. Один літак підбили. Майже одночасно на залізничній станції почали вибухати ешелони з боєприпасами. Наша сім’я покинула будинок і побігла в парк. Від станції до парку бігли люди і багато німецьких військових без зброї та шинелей. Раптом все скінчилося і ми повернулися додому, але в будинку вибуховою хвилею повиривало всі вікна… »

Учень 4:  А скільки таких справжніх героїв загинуло у боях за Шепетівку: В. А. Петров, старшина Кулибаба і чимало інших, імена яких нам невідомі.

Виходить Мати із свічкою в руках. На фоні музики повільно обходить зал, зупиняється і каже

Мати:

Я – мати, мати всіх дітей,

Що на фронтах воєнних полягли.

Сьогодні я звертаюсь до людей,

Щоб мир у світі пильно берегли.

Я – мати… Я крізь все пройшла:

Крізь дим пожеж, утрат і сто смертей.

Розтоптана і знищена була,

Та через роки йду я до дітей.

В душі моїй горить пекельний біль. За всіх, усіх, яких не повернуть.

І крик душі лунає звідусіль.

Вони до нас ніколи не прийдуть…

Та я не вірю в похоронки ті!

Живі вони, бо пам’ять ще жива!

Мої сини, соколики ясні…

А всюди квіти … квіти… і трава.

Я – мати! Я до вас іду, щоб захистити, відвернути зло.

Та відвести від всіх людей біду,

І щоб війни ніколи не було.

Тож встаньте всі і голови схиліть,

Згадайте тих, хто йшов через фронти.

І з вдячністю хвилину помовчіть,

Щоб пам’ять в нашім серці зберегти.

Хвилина мовчання

Виходить учень із старою проржавілою каскою, в якій цвіте польова квітка

Учень 5:  Погляньте, друзі – це улітку я знайшов,

Коли збирав я квіти польові.

Напевно, теж колись боєць ішов

І залишив на згадку по війні цю каску…

А у ній краса

Заквітла щиро, радісно в цей час,

Щоб більш ніколи ця страшна війна

Не повернулась, не прийшла до нас.

Учень 1:  А ви не думали про те,

Що в касці дівчина – красуня йшла,

А зараз квіткою її життя цвіте,

Бо зовсім юна дівчина була.

Учень  2: А й справді, мені дідусь розповідав, скільки молодих і красивих дівчат було на фронтах. Вони і радистки були, і медсестри. Ось невеличкий спогад про ці часи нашої місцевої жительки Параски Федорівни Сизганової «Бої за Шепетівку для нас були дуже випробувальними і важкими. Можна сказати, що саме тут ми пройшли справжнє бойове хрещення. У батальйоні були здебільшого жінки – телефоністки. Ми вели спостереження за ворогом з вежі заввишки 24 метри. Отож робоче місце для мене та моїх напарниць було споруджено на сараї поблизу леварного заводу. Пекельним видався період з 30 квітня по 1 травня 1944 року. Було дуже велике бомбардування. Здавалося що все навкруги горіло, було охоплене полум’ям, а особливо цукрозавод. Звісно дуже страшно було. Але ми вистояли…. »

Це вони, мов ті голубки миру, на своїх тендітних плечах усі воєнні біди несли. Бо ж у тій війні залишилась їхня молодість.

Учень 3:  Так давно це  все було. Але час спливає. Іде зміна поколінь, як і потрібно у житті. Тому особливо важливо, щоб юні знали і пам’ятали про тих, хто не жаліючи сил, здоров’я і життя воював з фашистами.

Учень 4:  Народжені жити, любити, творити давно пішли в інші часи, для них війна закінчилася не салютом, а свинцем у серці. Вони заповідали нам берегти, пам’ятати і любити свою Батьківщину. Тож завдання нашого покоління не дати забути людей, які визволили Шепетівку, прославили Вітчизну своїм героїзмом.

Учень  5: А що можемо зробити ми, молоде покоління?

Учень 1: Кожен юнак повинен виконати свій обов’язок перед Батьківщиною – піти в армію.

Виходять дівчата з гітарою, сумкою та хлопці одягнуті в камуфляжні костюми. Грає марш «Прощание словянки»

                                             

Дівчина 1: Встигли. Вони ще не поїхали. Хлопці… Пацани… Солдати… Ну, я хотіла сказати… Вертайтесь скоріше, без вас буде невесело.

Дівчтна  2: Коля, я гітару твою збережу, не хвилюйся. Приїдеш – заспіваємо… Пам’ятаєш нашу улюблену?

Дівчина 3: Ден, я тобі тут в доріжку зібрала трошки. Сама приготувала, вперше в житті.

Дівчина  4: Я буду чекать тебе, ти не думай. На танці без тебе ні шагу!

Дівчина 1: Ми будемо чекатина  вас. Служіть спокійно за нас не хвилюйтесь. Ми будемо чекати.

Дівчина 2: А скільки чекати? Рік? Два?

Дівчина 3: А скільки б не довелося, стільки і почекаємо. Доля наша така жіноча. Бабусі чекали, мами чекали і ми дочекаємося. Чим ми гірші?

Дівчина 4: Правильно, дівчата! Зате уявляєте, якою буде зустріч… Усе доженемо і надолужимо.

Учень1: Так, герої не зникають. Вони передають наступним поколінням естафету своїх героїчних справ. Нехай проходять роки, але і сьогодні ми ніби чуємо їх голоси, які кличуть нас до боротьби за мир.

Учень 2: Мир на Землі – це затишок і тиша,

Це сміх дитячий і душі політ,

Коли поет чарівні вірші пише

Про незвичайний, дивовижний світ.

Учень 3: Мир на Землі – це росяні світанки,

Краса і творчість, пісня у гаях.

Мир на Землі – це вечори і ранки

Із радістю і щстям у серцях.

Учень 4; Мир на Землі – це дім і мама, й тато,

Й любові стільки – просто через край.

Це та земля, де щастя є багато

І в кожній хаті – хліба коровай.

Учень 5: Це та Земля, де сміх і пісаня лине,

А діти йдуть до школи знов і знов,

Й ніколи у боях ніхто не гине,

Бо там господар – щастя і любов.

Всі діти йдуть за куліси. З’являється  електронна презентація про сучасне вшанування героїв на Україні та в нашому місті  під пісню Т. Нєдєльської «Мы знаем о войне лишь по наслышке…». Під час звучання третього куплету діти  четвірками з кульками, на яких написана фраза «Навчіться берегти мир!», виходять і випускають їх під кінець пісні. Презентація і музика закінчилась і звучать слова

Дитина 1: Пливуть літа, як дим у безвість хмуру,

І двічі жить на світі не дано.

Дитина 2: Дивіться ж, діти, не споганьте здуру

Обпалене війною знамено.

Дитина  3: Живіть собі без кривди, без тривоги

Свободою втішайтесь, як орли

Дитина 4: Та честь дідів не затопчіть під ноги,
Щоб ваші діти вас не прокляли.